– До 1659 року на місці цегляної   стояла дерев’яна  семиглава церква, - починає розповідь місцевий краєзнавець 64 річний Іван Чайка. . Під час другого нападу татар на Лютеньку вони спалюють її.  Тоді на місці спаленого храму  лютенський сотник полковник Михайло Борохович  протягом 30 років будує цегляну церкву. Це був перший цегляний храм на Полтавщині.   За переказами люди становились ланцюжком і передавали цеглини аж з самого Зенькова. За участь у будівництві храму людей годували галушками.  Цим спасали їх від смерті. Ця традиція існує і зараз. На храмове свято в Лютенці  пригощають галушками. Через 200 років додали  дзвіницю, яка перестояла церкву на 10 років.  Свято Успенський храм простояв з 1686  до 1974 року. Потім церква була зірвана.  Громада села намагається відновити  церкву на старому фундаменті і за тим самим проектом.  Перед тим, як будувати потрібно провести археологічні розкопки.  Вже двічі приїздили археологи до Лютеньки і проводили дослідження.  Під час археологічних розкопок  прагнуть знайти прах гетьмана Лівобережної України Івана Брюховецького. Він спочатку був похований в Богоявленській церкві Гадяча. Москва признала його зрадником, тому прах не могли тримати в козацькій  столиці  і  перепоховали в Лютенці ще за життя Бороховича.  Можливо, вони були друзями, - припускає краєзнавець.   За історичними описами вважають, що труна гетьмана підвішена на ланцюгах і знаходиться в склепі. Цього року розкопки відбулися  навколо  і всередині фундаменту. Археологи з історичного факультету Полтавського Педагогічного університету знайшли понад 150 поховань людей. Більшість з них старші від цегляного храму. Датовані до 1686 року. В ті часи ховали під і поруч з храмом.  Це свідчить, що вже в 16 столітті Лютенька була великим населеним пунктом. – Склеп Бороховича був відкритий. До нього входили з   церкви. Старі люди переповідали, що труна на ланцюгах висіла. А коли відкрили, то на Бороховичі одежа зразу прямо на очах  зітліла. На храмове свято під час  хресного ходу  попереду несли портрет Бороховича, його персицький рожевий пояс, а потім хоругві несли. Це на знак пошани до нього. Потім цей пояс знову до труни клали, - розповідає Іван Чайка. В радянські часи до склепу зайти можна було,  активісти бавились, до труни лягали, а потім взагалі все розтягли, - обурюється краєзнавець. Поруч зі склепом Бороховича ближче до центру храму під час цьогорічних розкопок  знайшли і відкрили склеп, де було поховано дружину полковника Олену. Це було окреме замуроване приміщення без доступу свіжого повітря. Труна практично зотліла.

- Під час розкопок знайдено поховання полковниці, дружини Гадяцького полковника Михайла Бороховича – Олени, - продовжує Іван Федосійович. Добре збереглося її вбрання: чепчик, плаття, покривало. На покривалі зберігся малюнок сімейного герба Бороховичів. На ньому викарбувані літери ПГО, що означає Полковниця Гадяцька Олена. на пальці полковниці була надіта золота каблучка.  Вона невеликого розміру.в руках Олени деревяний хрест висотою до 10 сантиметів. На ньому чітко видно зображення Божої матері. Поряд, нібито, похована її донька, по вцілілому вбранню видно, що жінка не проста, не бідна. І іще знайдено одне поховання, гадаю, що це онук Бороховича – Роман. Залишки комзолу говорять про те, що це також був не бідняк, або ж військовослужбовий.