Мати моєї бабусі Вовк Лідії Захаровни Марія Войтенко  першу дитину народила в 17 років. Це був 1893 рік. Потім, за  висловом бабусі, діти посипались. Євген, Катерина, Семен, Константин, Лідія, Василь,Ольга, Іван , Марія. Останнім народився Григорій в 1915 році. Скільки всього було дітей в родині, тепер вже ніхто не взнає, бо між Лідією і Василем минуло сім років. Дорослими стали  9. До старості дожили 7. Всі були дуже незвичайними людьми, багато розповідали про родину. Деякі з розповідей стали «крилатими виразами» нашої родини.

«Встретимся после концерта».

Під час війни дружина Івана  Ліна разом з семирічним сином Анатолієм виїжджали в евакуацію до Сибірського   міста Мінусінск Красноярського краю.  Після звільнення Запоріжжя  повернулись туди, де жили родиною до війни. З чоловіком не бачились  понад три роки. Одного дня Ліна разом з сином йшли Запоріжжям і раптово побачили військову машину, в якій їхали музиканти з музичними інструментами і серед них її чоловік Іван.

Вона побігла за машиною, тягнучі сина за руку,  і кричить: « Ваня, Ваня!!!».  А він у відповідь  помахав їй рукою і крикнув: «Встретимся после концерта». Це вираз свідчив про одне – справа понад усе.

Ти роби, я візьму гріх на себе

Пробабуся Марія Войтенко  була дружиною священника в селі Вельбівка Гадяцького району на Полтавщині. Перед Рождеством вона пішла до  чоботаря, ремонтувати чоботи. На свята збирались їхати в гості.  А це був піст. Чоботар відмовився робить, бо  перед святом не можна. – Матушка, я не можу. Гріх працювати,-  каже він. – Ти роби, я візьму гріх на себе, - почув у відповідь.

Дочекалась, поки відремонтує, довго дома не було.  Дорогою  зустріли діти. Біжать і кричать: « Мамо, свині вискочили з сажу і в ополонці потопилися». Цих двох свиней планували зарізати на Різдво. В родині на той час було 9 дітей.

«З’їж, Лідо,  баклажана, на вівці покатаємо»

Родина священика жила досить незвичайно. Діти ніколи не сідали їсти за один стіл з батьками. Їх взагалі спеціально ніхто не годував. Літом що найдуть – те і їх.  В селі казали, що страшніше за попенків нікого немає. Все обнесуть. Найбільша радість була, коли приїжджали гості, і потім вони від’їжджали. Тоді  батьки їхали їх проводжати, а діти  змітали залишки зі столу. Десь в 1907 році помідори ще не їли. Вирощували для прикрашання, на столі їх було небагато. Дітям казали, що то отрава. Як з’їдять, то помруть.  Тому на грядках це було єдине, що діти не чіпали.

Шестирічну Ліду обступили старші з пропозицією: «З’їж, Лідо,  баклажана, на вівці покатаємо». Заплющила дівчина очі і проковтнула помідори, не відчуваючи смаку. Потім хлопці посадили сестру на вівцю і гайнула вона подвір’ям. Але та мабуть злякалась їх криків і мерщій до сараю. А там дверці низенькі. Ліда з усієї сили вдарилась обличчям  об стінку і впала біля сараю. Обступили її діти і гадають, чи жива вона після  баклажанів. Другого дня всі попенки були на помідорах. А бабуся помідори все життя баклажанами називала.

Витрішки продавали

Під час війни 41 річна Ліда вранці  з подругою пішла в магазин. Додому прийшли пізно ввечері. Схвильовані родичі  вимагали пояснень.  - Витрішки продавали, - пояснила дружина чоловіку. З’ясувалось, що за 20 кілометрів від Гадяча впав літак. То бігали подивитись на нього. Згодом так стали називати і те, що зараз називається шопінгом.