21 квітня виповнилось 100 років Василині  Пилипенко. Василина Іванівна все життя прожила у Веприку Гадяцького району на Полтавщині.  Рік тому вона поховала 72 річну дочку Галину, з якою прожила  все життя.   Бабусю запросила  до себе  племінниця Марія Мормуль. Зараз Василина Іванівна мешкає разом з 52 річною Марією, її дочками 25 річною Юлею і  19 річною Ритою, чоловіком Юлі Олегом їх двомісячним сином Юрасиком.  

Три машини з головою райдержадміністрації Іриною Гулей, її заступником Андрієм Середою, заступником голови райради Віталієм Тарасенко, працівниками собезу, місцевими ЗМІ  під’їжджають до двору. Назустріч виходить велика  родина Балалів. Це дівоче прізвище Василини, пішло від діда Івана. Так їх і в селі знають. Жінки і діти в вишитих сорочках, тримають хлібину на вишитому рушнику.  Запрошують до двору, просять хвилинку почекати – бабуся чепуриться.  Василина зустрічає гостей в залі  на кріслі. Вона теж в вишитій сорочці, запнута біленькою хустинкою. – Я в крісло сяду, щоб біля мене людина сіла, з якою я балакать буду, - вимагає бабуся.  Гостям дуже зраділа. Коли почали читати привітання від Президента і голови облдержадміністрації розплакалась навзрид. Родичі намагаються заспокоїти. Гостей повна хата. Щоб було зручніше спілкуватися,  бабусю пересаджують на диван. Поруч вміщуються  правнуки. З поздоровленнями вистроюються в чергу.  Вітають школярі з Веприцької школи, голова сільгосппідприємства, голова сільради, родичі, сусіди. В хаті багато квітів, їх складають на стіл. Своїх  вона взнає,  про гостей розпитує. Вже рік, як вона стала погано бачити. Подарунки дають в руки, вона їх обмацує руками. Бабусі підносять в чарці вино, вона випиває разом з присутніми. Підносять великого торта,  випеченого у Веприку на замовлення.  Пояснюють, що це торт, розповідають, який він красивий, на ньому написано «100 років».  Племінниця Марія  розрізає торт, віддає шматочок  ювілярці. Бабуся з’їдає   і затягує пісню про нещасну долю козака, як він попав  у чужі краї. Гості уважно слухають, всміхаються. Пісня не знайома.  Потім господарі  їх запрошують до столу  надвір. Там  стоїть стіл з наїдками.  Бабусю надвір поки що не виводять, бо вранці холодно. Другий стіл сідає вдень. За ним  збирається понад 40 чоловік. Прийшов племінник Володимир, приїхали  племінниці Надія і Марія з Гадяча з родинами, завітали сусіди.  – Готували Марія і Люба, допомагала сусідка Ліда Білоцерківець. Все готували просте, скромно, - розповідає онука Юля. Картошку з ребрами , салати, нарізка, риба смажена, салат з сухариків з капустою. Бабуся з нами трохи посиділа. З’їла картошку, ковбаску, винця випила. Ми подарунків не дарували. Ми її свято устроїли. А так подарили тапочки, халат і інше. Вона все знає, що подарували. Подарунки біля неї. Одіяло, що привезли гості з Гадяча вона положила біля себе, потім ноччю ним і вкривалась, - каже Юля. Це моя любима баба, а я її любима внучка. Вона мене з 6 років виняньчила, я все про неї знаю. Вона багато розповідала. У бабусі було чотири брати. З війни прийшов тільки один Петро, мій дід і той поранений дуже був. Бабин чоловік теж з війни не повернувся, вона залишилась з дочкою Галиною. Ще було два хлопчика, але вони померли малими. До школи вона тільки три класи ходила, бо казала, що дома потрібно було сорочки з льону плести та одежу прати. Раніш, коли бачила, то читала  заголовки в газеті, що великими буквами. А так я її читаю. Вона дуже всім цікавиться. По всіх сусідів знає. Питає, що у Веприку, хто вмер.   А вишиванки – то наше сімейне. Моя бабуся вишивала, старша мамина сестра  Надія вишивала, .мамина невістка вишиває. Бабусі сорочку вишивали, бо просила, щоб на смерть була. А воно як раз нова й згодилась. Вона любить ходити в вишиванках. Її дочка і нас навчила вишивати. Навіть двомісячного Юрасика вже в вишиванці фотографували, - всміхається онука.

-         Баба любила все життя співати. Ми коли в своєму колі  її 95 річчя празднували, то не могли пісні згадати, яку пісню починати.  Так вона зі своєю подругою всі слова згадала і співала оті  пісні  от А до Я.  Дуже багато знає народних пісень, щедрівки любить співати.  Вони жили вдвох з дочкою, то в них часто люди збирались. Бувало і співали і в карти грали. Могли до 4 ночі грати, - розповідає  Марія Мормуль.   Зараз бабуся спить до начала десятого. Посиде, по кімнаті пройдеться. На вулицю ще не виходить, бо каже , що холодно.  Сидить біля батареї, гріється.  Снідає тричі.   Того ж самого другий раз не їстиме.  Їїсть сама. В неї ложка помічена, знає, де гребінець, де чашка.  Навіть, де окуляри лежать знає. Сама умивається, тільки щоб тепленька водичка була, розчісується сама.  Щонеділі ми її купаємо. Як тільки заходимо, вона взнає нас.  Малого мого бавить. Просить, щоб принесла, вона пісні йому співає, тримає сидячі, - хвалиться онука Юля.

-         В неї пам'ять гарна. Вона навіть пам’ятає, що її першу вчительку звали Софія Петрівна. Приїхав племінник Василь  Губський, що головний пожежник району, Надін син, то привіз  їй шикарного вина. То  вона каже, щоб віднесли  в її кабінет, поставили на вікно.  Ми однесли, а конфетки не положили, що люди подарували. Наступного ранку мені  баба памятную давала, бо не знайшла конфетки. Всю ніч навпомацки шукала. Я вранці бігом поклала, кажу, що далеко стояли, - сміється Марія Петрівна.  А потім каже «Васько ж приніс, давай наливай потроху». А взагалі я вам скажу, Ви таку людину не знайдете, промовляє  племінниця.

В роду Балалів 20 онуків, 35 правнуків.  Засновник роду Іван Іванович Балала прожив 92 роки. У нього було 4 сина і дочка. З фронту повернувся тільки один.